Коли ми говоримо про студентів Київського політехнічного інституту, зазвичай уявляємо людей, які дні й ночі проводять над книгами, конспектами та лабораторними роботами. Але є серед нас ті, хто не просто опановує науку, а підкорюють світ!
Зуєва Марія, студентка групи ТВ-41
Марія – не просто студентка катедри «Інженерія програмного забезпечення в енергетиці», а й чемпіонка України з Бойового Самбо, Курашу, Комбат Дзю-Дзюцу. Перемоги Марії на національному рівні – це лише частина її досягнень. Вона неодноразово представляла Україну на міжнародних аренах, де демонструвала справжній бійцівський характер. Стати чемпіонкою Європи та призеркою світової першості – це не просто визнання її майстерності, а й доказ того, що українські спортсмени здатні підкорювати найвищі вершини. Коли вона виходить на татамі – і її суперниці знають: зараз буде справжня битва!
«Коли ти виходиш на татамі, ти залишаєш там усі сумніви. Є тільки ти, твій суперник і бажання перемогти».
Та попри всі ці титули, Марія залишається скромною та завжди готова допомогти іншим. Вона поєднує інтенсивні тренування з навчанням у КПІ, є старостою групи, підтримує своїх однокурсників. Вона доводить: можливо все, якщо по-справжньому цього прагнути.
У спорті, як і в житті, найголовніше – це не боятися падінь. Кожна поразка – це лише частина шляху до великої перемоги, ще один урок, ще один шанс стати кращим. Марія знає: справжня сила не тільки в ударах і прийомах, а й у вмінні ніколи не відступати, навіть коли здається, що сил більше немає.
«Справжня перемога – це не медаль на шиї, а шлях, який ти пройшов, щоб її здобути».
Спорт навчив її не лише боротися, а й приймати виклики долі з гідністю. Адже кожен новий день – це можливість випробувати себе, навчитися чогось нового та стати ще сильнішою.
«Ти не можеш контролювати обставини, але ти можеш контролювати свою реакцію на них».
Її історія – це доказ того, що наполегливість і сила духу здатні подолати будь-які перепони.
Вона не боїться труднощів, тому що знає: найцінніше в житті – це досвід. І поки одні лише мріють про зміни, Марія своїми вчинками доводить, що будь-яка вершина досяжна для того, хто наважується зробити перший крок.
«Не чекай ідеального моменту – створи його сам».
Хортов Даніїл, студент групи ТВ-21
Мій шаховий шлях розпочався у 9 років, після того як я перестав займатися футболом. Батьки хотіли знайти мені нове захоплення, і саме тоді вони запропонували зіграти в шахи. У той період у продажу з’явилися шахові журнали «Гаррі Поттер», які дозволяли зібрати унікальну шахову дошку та фігури з мотивів фільму. Це пробудило мій інтерес до гри.
Коли я захопився шахами, батьки запропонували вступити до шахового клубу «Бригантина». Саме там я познайомився зі своїм тренером — майстром спорту Рибченком Александром Івановичем. Під час нашої першої партії він був приємно здивований моїм агресивним стилем гри: щойно він переставав атакувати, я одразу ж переходив у контрнаступ. Мене прийняли до клубу, де я отримав можливість змагатися з іншими дітьми та брати участь у турнірах. Уже за рік, у 10-річному віці, я здобув 4-й розряд.
З 2014 до 2016 року я брав участь переважно в районних турнірах Дніпровського та Деснянського районів. Особливо мені запам’яталися змагання в місті Чуднів. Хоча мої навички тоді ще не дозволяли стабільно перемагати, місцева страва, чуднівські галуші, переконала мене повернутися наступного року. За цей період я підвищив свою кваліфікацію до 3-го розряду.
У 12 років я вже міг обіграти майже кожного в нашому клубі, але на офіційних турнірах підтвердити 2-й розряд не вдавалося. Більшість моїх супротивників були старшими, досвідченішими і краще розуміли позицію на дошці. Це розчарувало мене, і я вирішив покинути клуб та присвятити себе програмуванню.
У 15 років, на зміну шахам, мій батько, який є бігуном-аматором, запропонував мені спробувати себе в цьому спорті. Спершу мені потрібно було зробити п’ять пробіжок, щоб отримати футболку клубу «Adidas Runners». Після цього я загорівся бажанням доєднався до клубу, де мене навчали різним технікам бігу.
Пробіжки стали для мене не лише фізичним навантаженням, а й джерелом кишенькових грошей. Однак після вступу до університету біг перетворився на справжню пристрасть, від якої я вже не міг відмовитися. Під час пробіжок голова звільняється від зайвих думок, тіло дихає, а свідомість наповнюється новими ідеями. Такий «перезапуск» допомагав мені зарядитися енергією для навчання, складання іспитів та виконання університетських проєктів.
Я разом із родиною беру участь у всеукраїнських забігах, присвячених Дню незалежності України, Дню козацтва або благодійним акціям. Біг залишається частиною мого життя й до сьогодні.
В університеті я дізнався, що є шахові турніри, тому я знову повернувся до гри. Турніри стали чудовою можливістю покращити навички. Мої суперники — це інтелігентні студенти, з якими завжди можна порадитися і відточити стратегію. Деякі з них грають значно краще за мене, але це мотивує розвиватися далі.
Наша збірна команда інституту складається з другорозрядника Мазно Данііла та майстрині спорту Єщенко Ульяни. Під час тренувань я рівняюся на них. Наші організатори — справжні ентузіасти, які мріють про відродження шахів у КПІ. Сподіваюся, що одного дня вони відкриють повноцінний шаховий клуб при університеті.
Гаврилюк Тетяна, студентка групи ТВ-32
Вітаю! Моє ім’я – Гаврилюк Тетяна, навчаюся на другому курсі, спеціальність – 121 інженерія програмного забезпечення. У мене є безліч різноманітних хобі, хоча миттєві зацікавленості й проходять швидко, проте одне з них, а саме: малювання, здається буде зі мною до кінця життя.
Іще в садочку батьки хотіли віддати мене на народні танці, проте долею склалося що долучилася я до гуртка в палаці молоді у моєму місті. Так і почалася історія, що триває уже 14 років. Після року проведеного у гуртку я продовжила розвивати свої навички у Ковельській дитячій художня школі ім. Андроника Лазарчука. Це місце я згадую із найтеплішими спогадами, адже воно розвинуло мене як особистість, а тутешні вчителі були мені як батьки. За їх наставництвом я брала участь у таких конкурсах: щорічні конкурси «Великодня Веселка» та «Зимовий Калейдоскоп», що були організовані моєю художньою школою, «Ковель у серці моїм» – високий рівень виконання, «Йде до діток Миколай» із занятим третім місцем, «Міський конкурс у техніці живопис» – друге місце, «Великоднє диво» – перше місце, «Об’єднаємось ж брати мої!» – перше місце, «Лесині барви» – третє місце, тощо.
Крім того я брала участь у різноманітних художніх ініціативах! Один з них – волонтерський проєкт від команди «Мальовій» під назвою «Український бестіарій». В створенні брали участь 100 українських митців, між якими розподілено 50 духів: два ілюстратори ділять розворот між собою, розроблюючи концепт-арт істоти та ілюстрації її деталей та звичок.
Артбук розглядає створінь нижчої міфології (демонології). Згадані духи могли зустрічатися не лише на теренах України, але розглядаються з точки зору української етнографії. Усі кошти зібрані із продажів самвидаву було задоначено ЗСУ. Пізніше видавництво «Мальопус» уже офіційно видало артбук, кошти відправлені на «Повернись живими»!
Хоча усі й пророкували мій вступ у якусь художню академію, та я обрала Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського та, власне, НН ІАТЕ.
Крім того я брала участь у благодійному проєкту від Lunavis .
Моїм завданням було намалювати роботу для так званого DTIYS, один із методів поширення, що часто використовують художники. Мета – перемалювати роботу оригінального художника.
Перший курс був дуже важким: потрібно було адаптуватися до нового стилю життя, невідомій до цього царині, як програмування та величезної кількості математики. Хоча остання мені й дуже подобається часу на свої хобі значно скоротилося, а малювати для себе не хотілося. Проте у другому семестрі я брала участь у мистецькому конкурсі Таланти – КПІ” – 2024 “З весною в серці – до Перемоги” зі своєю роботою «Озброєна весна. 2024»
На цьому мій творчий шлях не закінчується. Я продовжую малювати, беру участь у різних івентах, замальовках чи воркшопах та не планую зупинятися.